ВОТИЛІВСЬКА ШКОЛА: LIFE

Сторінка села Вотилівка




 12 січня 2014 року жителі села Вотилівка: Вовковінський Валерій Павлович, Подобєдов Олександр Миколайович, Поліщук Руслан Іванович прибули в м. Київ на Віче, яке відбувалося на Майдані Незалежності.

 

 

  

 

 

ДО СВОГО ХРАМУ ВАСИЛЬ ПОРХУН ІШОВ МАЙЖЕ СІМДЕСЯТ РОКІВ. СЬОГОДНІ ВІН У НЬОМУ СЛУЖИТЬ БОГОВІ І ЛЮДЯМ!

 

 

 Село Вотилівка на Лисянщині в радянські часи було завжди під пильним наглядом місцевих органів КДБ. Незважаючи на зруйновану церкву, попередження і залякування віруючих, люди продовжували молитися Богові, таємно збираючись по хатах. Василькова мама з жінками-сусідками, які нібито приходили на звичайні посиденьки, теж вивчали релігійну літературу, ревно молилися. Все почуте глибоко западало в свідомість допитливого хлопчини. Він і читати навчився, складаючи докупи слова Євангелія. Справжнім святом для нього були неділі, коли вони з мамою пішки ходили до найближчої діючої церкви за тридцять кілометрів від села.

– Якби скласти оті кілометри докупи, – згадує Василь Дементійович, – то щороку я долав відстань від Вотилівки до Києва кілька разів. – Причому це було і в дорослі роки. Але відлучатися до церкви, коли став працювати в колгоспі екскаваторником, стало складніше. Моїй дружині Каті яких тільки небилиць не доводилося придумувати, коли несподівано, навіть у неділю, приїжджали чоловіки забирати на роботу. Адже за мною числилося п’ять одиниць техніки.

Зрештою про "походеньки" богомольця дізналося не лише правління колгоспу, а й "пішов сигнал" у район. До села приїхали судовиконавці й розпочали ретельну перевірку особи, яка регулярно "порушує норми радянської моралі". "Світила" б молодому екскаваторнику стаття, якби він не мав на той час ордена "Знак пошани" і не мав у табелі про виходи… 32 робочі дні на місяць. У 1970-ті роки не лише колгоспи активно будувалися, а й багато жителів села почали зводити нові добротні хати, хліви, льохи. Екскаватор був розписаний на місяці наперед. Щоб допомогти односельцям, Василь Порхун майже щоночі, при світлі фар, копав траншеї, льохи. Ось ці нічні "вахти" і склали в підсумку ті 32 "неймовірні" трудодні.

Безвідмовність і безкорисливість, з якими він пішов тоді назустріч людям, підняли його авторитет як професіонала і як віруючого. Коли на загальних зборах Василь Порхун порушив питання про будівництво в селі православної церкви, більшість підтримала його.

– І старі, й малі взялися допомагати, – розповідає Василь Дементійович. – І досі пам’ятаю маленького хлопчика, який завзято носив цеглини на фундамент. Коли йому зауважили, що це робота не для дітей, він відповів, як старий: "Що комар, то й сила".

Пенсіонери села віддавали на церкву більшу частину своїх пенсій. Головний інженер господарства Петро Поліщук, дивлячись на все те, відверто зізнався: "Якби ми так будували комунізм, він би ніколи не розвалився…"

У Василя Дементійовича і досі стоїть перед очима картина однієї літньої ночі: він копає екскаватором траншею під фундамент майбутньої церкви і думає, що добре було б, аби відразу за ковшем хтось її підчистив. І тут у світлі фар… бачить чоловіка з лопатою. Придивився і не повірив очам – це ж парторг Анатолій Лойтра. А за ним з’явився Петро Поліщук, теж комуніст.

Вони та ще керівник місцевого господарства Анатолій Маловічко найактивніше допомагали тепер уже отцю Василію у будівництві й опорядженні церкви Святителя Миколая. Анатолій Лойтра нині в церкві дзвонар і паламар. Особисто, за власні кошти він встановив хреста на одній із бань.

Дзвони у Вотилівці мають особливу мелодійність. Її "підбирали" спеціально на Дніпропетровському ливарному заводі від єдиного збереженого бронзового дзвона знищеної в 1930-х роках церкви. Врятувала його від переплавлення жінка із сусіднього села Виноград, куди звозили дзвони з усієї округи, готуючи на відправлення.

Євангеліє і чимало церковного начиння купили за власні кошти діти отця Василія Петро, Олександр і Марія. Цікаво, що день освячення і відкриття церкви збігся у даті із днем народження священика – 6 листопада. Випадковість це чи ні, але і висвячення в сан священика Василя Порхуна теж припало на цей день.

74-річний батюшка став справді духовним батьком і настоятелем для багатьох. Навіть для своїх ровесників, які, вже маючи внуків і правнуків, нарешті здійснили омріяне – повінчалися у церкві. Наречені після РАЦСу теж обов’язково приїздять сюди. У невеличкій сільській церковці можна бачити і киян, і москвичів, не кажучи вже про жителів сусідніх сіл. Кажуть, тут відчутна присутність Божа, яка дає силу духу, здоров’я і надію на щасливе майбутнє.

Поставивши себе на службу Богу і людям, отець Василій за свою роботу не вимагає жодної копійки оплати. Каже, що на прожиття вистачить і пенсії, а решту все – Бог дасть. Кому, як не йому краще за всіх про це знати.
Підготував: Олександр ЩЕРБАТЮК
Джерело: "Прес-Центр"

Газета "Прес Центр" №51 (126) від 19.12.2007 р. http://pres-centr.ck.ua/print/news-1178.html

 

 

 

  ВОКАЛЬНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ АНСАМБЛЬ "Т - 34"- ВОТИЛІВСЬКОГО БУДИНКУ КУЛЬТУРИ. УЧАСНИКИ СВЯТКОВИХ ЗАХОДІВ ДО ДНЯ ПЕРЕМОГИ 9 ТРАВНЯ 2011 РОКУ В СЕЛІ ВОТИЛІВКА

 

 

 СЕЛО ВОТИЛІВКА

За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.

За адмін.поділом 19 ст. Звенигородський повіт 19 ст.

За адмін.поділом 20 ст. Лисянський район

Церква св.Миколи

Храм засновано: 1760 р.

Коментар: Церква св.Миколи невідомого часу побудови – дерев’яна, діяла у 1825 р.; згадувалась у зв’язку з подіями Київської козаччини 1855 р. [ЩЛ, с. 47, 102, 191 – тут у підписі до фото вказана дата побудови 1760 р., а в тексті – невідомого часу побудови].

 

  Вотилівка. Церква (ЩЛ, с. 191 – репродукція фото з Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського). http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/xramypod/40lysjanka.h...

 

 Виноградська волость Село Вотилівка (удільне)

Волость утворена в 1866 році, ліквідована у 1923 році
Волосне правління містилося в селі Виноград Волость входила в сферу повноважень:
а). мирового посередника 2 дільниці
б). мирового судді 3 дільниці
в). судового слідчого 4 дільниці
г). сільського лікаря 1 дільниці
д). станового пристава 3 стану.
По відбуттю військової повинності волость відносилася до 4-ої призивної дільниці, що знаходилася в містечку Лисянка, по відбуттю військово-кінної повинності - до 9-ої дільниці, що містилася в селі Чижівка.
До складу волості входило 11 поселень, у тому числі 6 сіл, 1 сільце та 4 ферми, в яких загалом проживало 15915 мешканців, з них 7855 осіб чоловічої статі і 8060 - жіночої.
Із загального числа жителів 14115 чоловік вважало себе православними, 1754 - євреями і 46 - католиками.
За волостю числилося 17865 десятин землі, з яких 7890.5 десятин належало поміщикам, 348.75 десятин - церкві і 9363.25 десятин - селянам, у тому числі 9223.25 десятин надільної і 240 десятин придбаної.
В структурі земельних угідь орні землі займали 14123.25 десятин, під сіножатями було 148 десятин, під лісами - 177.75 десятин, під садибами - 1411 десятин і під дорогами - 669 десятин.
8823 десятини селянської землі були обкладені казенним податком на суму в 15398 крб. 76 коп. За якісною оцінкою грунти класифікувалися як чорноземи.
На території волості діяло 6 церковно-парафіяльних шкіл та 1 школа грамоти.
Утримання волосних посадових осіб обходилося в 976 крб., сільських - в 473 крб. Посадова платня волосного старшини становила 180 крб. в рік, писаря - 400 крб.

Село Вотилівка (удільне). В нім дворів - 401, жителів обох статей - 2191. З них чоловіків - 1071, жінок - 1120. Головним заняттям місцевих жителів було землеробство, окрім цього деякі з них відправлялися на заробітки в Херсонську та Таврійську губернії.
Віддаль від повітового міста до села складала 45 верст, від залізничної станції Поташ - 45 верст, від поштово-телеграфної (Лисянка) - 23 версти, від поштової земської (Виноград) - 5 верст.

За селом числилося 2673 десятини землі, з яких 1056.5 десятин належали удільному відомству, 56.5 десятин - церкві, 1552.5 десятин - селянам і 7.5 десятин - іншим станам.
Господарство, як на селянських землях, так і на землях удільного відомства, яка частинно перебувала в оренді у селянського товариства, а частинно у дворянина Йосипа Миколайовича Вишневського, велося за трипільною системою.

На початок ХХ століття в селі діяли 1 православна церква, 1 церковно-парафіяльна школа, 9 вітряних млинів, 2 кузні, 1 казенна винна лавка, 1 сільський банк, в якому на 1.01.1900 року на рахунку в наявності було 239 крб.52 коп. і 3894 крб. в позиках, а також 1 запасна хлібна гамазея в якій на той час на зберіганні знаходилося 623 четверті озимого і 312 четвертей ярового хліба.
Сільський пожежний обоз мав у своєму розпорядженні 12 бочок, 32 багра, 8 сокир та 230 відер.

 

 



Обновлен 29 ноя 2014. Создан 03 июн 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником