ВОТИЛІВСЬКА ШКОЛА: LIFE

 

Співпраця з батьками




Співпраця з батьками

998 *557

 

Загальні рекомендації батькам учнів

 

  •   Постійно зміцнюйте в дитини впевненість у собі, у власних силах.
  •   Заохочуйте в дитини ініціативу.
  •   Не перехвалюйте дитину, але й не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.  Пам’ятайте, що похвала так само, як і покарання, повинна бути спів мірна з вчинком.                     
  •  Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (тією, якою вона була вчора, й, можливо, буде завтра)
  •  Не оберігайте свою дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але й не перевантажуйте її тим, що їй непосильно Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від зробленого.
  • Уникайте крайностей: не можна дозволяти дитині робити все, що їй захочеться, але не можна й усе забороняти, чітко вирішіть для себе, що можна й що не можна, погодьте це з усіма членами родини.
  •   Приділяйте дитині досить уваги, нехай вона ніколи не почуває себе забутою. Нехай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте й приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити, пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас!

  

     Пам'ятка для батьків «Як ставитися до оцінок дитини»

Не сваріть свою дитину за погану оцінку. їй дуже хочеться бути на ваші очі хорошою. Якщо бути такою не виходить, дитина починає брехати і вивертатися, щоб бути на ваші очі хорошою.

— Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працю­вала та результат її праці не високий. Поясніть їй, що важливий не лише високий результат. Більше важливі знання, які вона зможе набути в результаті щоденної, на­полегливої праці.    *

— Не примушуйте свою дитину вимолювати собі оцінку наприкінці чверті заради вашого душевного спокою.

— Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися і пристосовуватися заради позитивного результату у вигля­ді високої оцінки.

— Ніколи не висловлюйте сумнівів із приводу об'єктив­ності виставленої вашій дитині оцінки вголос.

— Є сумніви — йдіть у школу і спробуйте об'єктивно ро­зібратися в ситуації.

— Не звинувачуйте безпричинно інших дорослих і дітей в проблемах власних дітей.

— Підтримуйте дитину в її, нехай не дуже значних, але перемогах над собою, над своєю лінню.

— Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, запам'ятовується дитиною надовго і його хочеться повторити. Нехай дитина отримує хорошу оцінку заради того, щоб її відзначили. Незабаром це стане звичкою.

— Демонструйте позитивні результати своєї праці, щоб дитині хотілося вам наслідувати.

Пам'ятка для батьків

«Як допомагати дитині в приготуванні домашніх завдань»

— Посидьте зі своєю дитиною на перших порах вико­нання домашніх завдань. Тому, наскільки спокійними і упевненими будуть її перші кроки, залежать її майбутні шкільні успіхи.

— У вашої дитини не сформована звичка робити уроки? Формуйте у неї цю звичку спокійно, перетворіть ритуал по­чатку виконання уроків у захоплюючу гру, нагадуйте про уроки без криків, будьте терплячі.   Оформіть робоче місце дитини, поставте красивий і зручний стіл, повісьте лампу, розклад уроків, цікаві вірші і побажання школяреві перед початком виконання уроків.

— Вчіть виконувати уроки лише в цьому робочому ку­точку.

— Поясніть дитині головне правило учбової роботи — учбове приладдя повинне завжди знаходитися на своєму місці. Постарайтеся привести в приклад своє робоче місце.

— Постійно вимагайте від дитини приведення в порядок робочого місця після виконання уроків. Якщо їй важко це робити або вона втомилася, допоможіть їй. Пройде небагато часу, і вона сама прибиратиме своє робоче місце.

— Якщо дитина у вашій присутності робить уроки, не­хай сформулює вам, що вона повинна зробити. Це заспо­коює дитину, знімає тривожність. Деякі діти, наприклад, вважають, що вони завдання не так зрозуміли і відчувають страх, ще не розпочавши це завдання виконувати.

— Якщо дитина щось робить не так, не поспішайте її лаяти. Те, що вам здається простим і зрозумілим, для неї поки здається таємничим і важким.

— Вчіть вашу дитину не відволікатися під час виконан­ня уроків; якщо дитина відволікається, спокійно нагадуйте їй про час, відведений на виконання уроків.

— Якщо дитина виконує письмове завдання, звертайте більше уваги на те, щоб вона писала чисто, без помарок, із дотриманням полів.

— Не примушуйте свою дитину багато разів переписува­ти домашнє завдання. Це підірве ваш авторитет і її інтерес до школи і навчання.

— Прагніть якомога раніше привчити дитину робити уроки самостійно і звертатися до вас лише уразі потреби.

— Кожного разу, коли вам хочеться вилаяти свою ди­тину за погану оцінку або неакуратно зроблене завдання, пригадайте себе в її віці, посміхніться і подумайте над тим, чи захоче ваша дитина через багато-багато років пригадати вас і ваші батьківські уроки.

— Навчіть її виконувати будь-яку справу у тому числі і домашні завдання із задоволенням, без злості і роздрату­вання. Це збереже її і ваше здоров'я.

— Врешті-решт, радійте тому, що у вас є таке щастя — із кимось робити уроки, комусь допомагати дорослішати!

 

Як виховати добру дитину

Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.

1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.

2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх – суттєвий фактор морального формування особистості.

3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.

4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.

5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.

6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.

8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.

9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.

10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.

11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.

12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.

13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.

14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.

15.Пам’ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.

Важкі діти в сім'ї

       Сьогодні уже можна вважати доведеним, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш за все у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві і ранньому дитинстві сім'я майже безроздільно формує особистість дитини.

         Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Ось чому при розв'язанні проблем попередження правопорушень і злочинів неповнолітніх наша увага в першу чергу націлена на сім'ю, на сімейне виховання.

          В нормальній сім'ї стосунки між батьками та дітьми формуються на основі любові, духовної єдності та взаєморозуміння. Вони й створюють той неповторний мікроклімат родини, який сприятливо діє на формування особистості дитини і створює необхідну базу для подальшого позитивного впливу на неї правильно організованого суспільного виховання.

         Проте в життєвій практиці ми зустрічаємося з окремими випадками, коли сім'я не може вплинути і не впливає позитивно на дитину. Причини цього часом видно, як кажуть, неозброєним оком, а іноді це трапляється ніби й без видимих причин. Та в обох випадках такі сім'ї постачають суспільству педагогічний брак, який потім важко піддається виправленню.

         Коли говорити про те, що є особливого в подібних сім'ях, то варто перш за все підкреслити: внутрішньосімейні стосунки в багатьох із них і поведінка батьків не відповідають нашим моральним нормам. Характерною для них є також надзвичайно низька педагогічна культура. Як правило, такі сім'ї прийнято називати неблагополучними.

         По-перше, це сім'ї, в яких батьки систематично або дуже часто пиячать. Пиятики здебільшого супроводжуються сварками, бійками, конфліктами між батьками. Адже людина черствіє без ласки. Б'ють, відчувши силу, як правило, ті, кого часто били, коли вони були слабкими.

       Дитина може стати важкокерованою з різних причин. Серед них є й такі, які безпосередньо пов'язані з невмінням батьків виховувати або, ще гірше, з попусканням та байдужістю до власних дітей. Як правило, грубість, фізичні покарання, жорстокість у ставленні до членів сім'ї сприяють формуванню подібних рис і такого ж ставлення до людей, які дитину оточують: власне, звідси іноді й бере початок жорстокість у ставленні до тварин та більш слабких однолітків, яку можна зафіксувати в дітей і підлітків з таких сімей.

      В окремих випадках сімейних конфліктів і сварок кожен із батьків намагається залучити на свій бік дітей, не гребуючи ніякими засобами. Причому дитина іноді змушена виступати у ролі посередника або судді, до якого апелюють обоє батьків. В подібній ситуації вона поставлена перед необхідністю вибору: кому із батьків віддати перевагу. Це ще більше загострює і без того складну обстановку в сім'ї. У таких сім'ях батьки здебільшого не користуються авторитетом у своїх дітей, не користуються вони авторитетом і у людей, з якими так чи інакше спілкуються.

         Такими є найбільш типові моменти побутового устрою і внутрішньосімейних стосунків, які призводять до шкідливого, неправильного формування особистості дитини в подібних сім'ях.

         Генеральна лінія розвитку дитини полягає перш за все у спільній діяльності, яку розумно організовують дорослі, коли дитина разом з батьками бере участь в якихось спільних справах, вона засвоює їхній досвід, їхні інтереси, їхнє ставлення до речей, явищ, людей. Лише за таких обставин створюються передумови для духовної близькості між батьками й дітьми, налагоджується взаєморозуміння і виникає природна можливість старшим впливати на молодших, передавати їм свій духовний набуток, коригувати поведінку. Саме така картина характерна для більшості радянських сімей.

         У неблагополучних родинах і в дошкільний період, і в перші роки навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, розпорядженням батьків. З віком поступово і ніби непомітно для необізнаної з педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама на себе, починає засвоювати життєвий досвід, але не під впливом спілкування з батьками чи особами, що замінюють їх, а частенько під впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді й під впливом осіб, які ведуть паразитичний спосіб життя. Підростаючи і все більше відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, яка виявляється не лише в максималістських судженнях, надто викривлених і неправильних за своєю суттю, але й також у надмірній-свободі вчинків та дій.

        Спроби батьків вплинути старими заходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Підлітки відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, і тому будь-які лобові, прямолінійні вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що вони уже дорослі і мають право на повну самостійність.

       Ситуація відчуженості, як один з найбільш важливих і в той же час прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім'ї у найважливішій і найсуттєвішій сфері її діяльності — вихованні дитини, може бути викликана й іншими конкретними причинами, також пов'язаними з низькою педагогічною культурою батьків: нерозумінням батьками своїх обов'язків як вихователів, перебільшеним уявленням про самостійність дитини, егоїстичністю, небажанням займатися вихованням і приділяти належну увагу своїй дитині.

У батьків з неблагополучних родин діти, їхні інтереси, потреби, бажання і все те, що прийнято називати внутрішнім світом дитини, до пори до часу не знаходяться в центрі їхньої уваги, а іноді взагалі випадають з поля зору. Але дуже важливо знати внутрішній світ дитини, розуміти її.

Порівняно часто з явищем відчуження дітей і батьків доводиться зустрічатись у сім'ях неповних, таких, де немає когось із батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тим, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль і виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім'ї упорядковане, і в ній уже склалися певні традиції, режим і порядок, якщо між дитиною і матір'ю існують контакт і взаєморозуміння.

Життєва практика, однак, показує, що досить часто одинока мати не може замінити вплив батька. Переживання, викликані залишенням сім'ї одним із батьків, травмують психіку дитини. Через недостатній життєвий досвід дитина не завжди спроможна дати правильну оцінку тому, що діється навколо, розпад сім'ї викликає у неї образу, невіру в людей, певний скептицизм, переконання, що кожний думає лише про себе, про своє благополуччя. В такій ситуації у її діях легко порушується правильне співвідношення між особистим і громадським — особисте починає переважати, домінувати. У дитини з'являється тенденція протиставляти себе колективу. Виникає сприятливий фон для появи різноманітних конфліктів, і як наслідок — дитина остаточно виходить з-під виховного впливу дорослих, що, як відомо, таїть в собі неприємні наслідки: у сукупності з іншими причинами це може сприяти виникненню педагогічної запущеності.

     Слабке спілкування з дорослими членами сім'ї і фактичне випадання з внутрішньосімейних відносин згубно позначаються на дітях. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують і не бажають враховувати інтереси людей, що оточують їх, перетворюються на запеклих егоїстів, які в ім'я задоволення своїх потреб або просто примх легко йдуть на порушення норм моралі, поведінки і навіть на злочини.

      Це відбувається також і тому, що в процесі сімейного виховання у таких дітей не виробляється необхідний для кожної людини моральний імунітет — здатність протистояти поганим впливам, з якими вона може зустрітись і зустрічається в житті. Але моральний імунітет є продуктом тривалого виховного впливу сім'ї. Якщо ж близьких контактів між людьми й батьками не існує, якщо немає доброго прикладу і позитивного впливу батьків — моральний імунітет не виробляється. Саме це спостерігається у деякої частини підлітків-правопорушників із зовні благополучних, але за своєю суттю неблагополучних сімей.

      Відсутність позитивного впливу батьків, пристосовництво до норм моралі часто доповнюються у них найрізноманітнішими і чисто випадковими впливами, які хоч і короткочасні, але, накопичуючись, можуть готувати грунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.

       Щоб цього не трапилось, треба серйозно поліпшити постановку сімейного виховання, і тому в першу чергу слід розв'язати проблему педагогічного всеобучу батьків. «Жодного батька та матері без мінімуму педагогічних знань!» — цей лозунг потрібно всюди втілювати у життя.

Увага суспільства повинна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Однією з таких труднощів для багатьох батьків є дефіцит часу. Велика зайнятість на роботі залишає деяким із них дуже мало часу для щоденного глибокого спілкування зі своїми дітьми, які ростуть і поступово стають дорослими.                                                       

     Дефіцит часу призводить до дефіциту спілкування і тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може, і навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну і здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми й батьками. Наслідки такої ситуації очевидні, бо виховання не терпить ні відокремлення, ні нейтралітету 
Джерело: http://yrok.at.ua

http://nazachot.ru

 

Ледача дитина

        Зазвичай з цією проблемою батьки мають справу в 3—4-му класі. Якщо першокласники ще сповнені ентузіазму, то в старших класах багато учнів (здебільшого ті, хто зазнає проблем із на­вчанням) починають потихеньку розслаблюватися — байдикува­ти на уроках, забувати записувати домашнє завдання, виконувати його абияк, а то й зовсім не виконувати. При цьому вони можуть докладати значних зусиль для того, щоб приховати результати своїх «навчальних подвигів», — переписувати щоденники з двій­ками, підроблювати записки від батьків, придумувати неймовірні історії, щоб пояснювати, чому вони не виконали домашнє зав­дання, проте простий вихід із ситуації — сісти і зробити уроки — для них абсолютно неприйнятний.

Що відбувається?

Така поведінки зумовлена багатьма причинами.

1.      Сприйняття дітьми перебування в школі із цікавої пригоди перетворюється на буденну рутинну працю, і діти просто починають нудьгувати. Зараз у них повинні були б прокину­тися допитливість і задоволення від пізнання нового, але чи відбудеться це чи ні — залежить від батьків. Природна, при­роджена допитливість дитини легко задовольняється і згасає. Інтелектуальна праця має стати звичкою — а це можливо лише, за умови якщо дитина бере приклад із батьків.

2.      Якщо в початкових класах не були сформовані навички навчання на уроках, виконання домашнього завдання, роботи над помилками, то зараз, коли «навченість» дитини (тобто знання, що здобуті ще до школи) вичерпується, а завдання значно ускладнюються, дитина починає «здаватися».

3.      Накопичується несприятливий досвід, вичерпується приро­джений оптимізм і впевненість у своїх силах. Дитина вирішує, що «не варто старатися, все ж нічого не вийде».

4.      Наростає незадоволеність школою, однокласниками, батька­ми. Діти 9—10 років часто вже достатньою мірою «цивілізова­ні», щоб передавати свій гнів за допомогою кричання або сліз. Вони винаходять тактику пасивного протесту: «Ви хочете, щоб я у всьому слухався вас, і не прислухаєтеся до моїх про­хань і бажань. Добре, тоді я буду ганчірковою лялькою, яка не ворушиться, якщо її не смикнути за мотузочок». Звісно, діти не формулюють це на свідомому рівні, але поводяться саме так.

5.      У віці 9—11 років настає фізіологічна «пауза» перед підлітко­вим періодом. Дитина неначе «застигає», «завмирає», нако­пичуючи сили для наступних колосальних змін. Якщо на цей період нашаровується значне підвищення навантаження (ускладнення навчальної програми, поява додаткових занять), то дитина просто втомлюється, іноді буквально до знесилля. У такому разі «лінощі» й «неробство» — це просто захисна реакція у відповідь на надмірне навантаження.

 Що ви можете з цим зробити?

1.      Відкрито визнайте відчуття дитини: «Схоже, тобі набридла школа», «Здається, ти відчуваєш сильну образу через те, що тебе скривдила вчителька», «Я бачу, що ти дуже втомилася». Коли дитина відчує вашу підтримку, у неї з'явиться можли­вість висловити свої негативні відчуття словами, і ви зможете разом пошукати вихід із становища.

2.      Розставте межі. «Уроки — це твій обов'язок передусім перед самим собою. Це — твоя робота на майбутнє. Решта часу — у твоєму розпорядженні, і ти самостійно можеш вирішити, як краще його провести».

3.      Якщо проблема полягає в тому, що дитина не вміє як слід виконувати завдання, поверніться до розділу 7 і починайте займатися з дитиною як із першокласником, поступово при­вчаючи її до самостійності. Можливо, вам знадобиться всього декілька тижнів для того, щоб навести лад у зошиті, в щоден­нику, а головне — в голові.

4.      Більше звертайте уваги на те, що виходить у дитини. Хваліть її, заохочуйте її заняття. Подбайте про те, щоб дитина могла почуватися сильною і компетентною бодай в якійсь галузі області. Наприклад, якщо вона — пристрасний уболівальник «Зеніту», купіть їй фірмову футболку, кепку, м'яч із логотипом команди та ін. Вам це заняття може здаватися повною нісе­нітницею, але воно може виявитися дуже важливим для само­оцінки дитини та її статусу серед однолітків. Що стосується знань, які виходять за межі шкільної програми (наприклад, знання тактики і стратегії гри різних футбольних команд), — то будь-які знання — це добре, якщо дитина навчається сис­тематизувати їх.

5.      Знижуйте навантаження, позбавте дитину від тих додаткових занять, які їй не подобаються. Не ставте каверзних запитань на зразок: «Ти ж хочеш ходити на англійську?» Дитина чудово знає, яку відповідь ви сподіваєтесь почути, і з великою віро­гідністю захоче вам догодити. Краще скажіть: «Більше ти на англійську ходити не будеш!» — і якщо ці слова викличуть вибух обурення, отже, відвідувати заняття все ж таки варто. Якщо ж дитина з байдужістю знизує плечима: «Ну гаразд», зітхає з полегшенням або з радістю вигукує: «Ура!», отже, з англійською і справді краще почекати. Спробуйте ще раз наступного навчального року і в іншого викладача.

6.    Дозвольте дитині у вільний час займатися тим, що їй до впо-
доби. Нехай навіть це будуть телевізор або комп'ютерні ігри.
Іноді дитині просто необхідно відгородитися від реальності
(а нам чудово відомо, наскільки жахливою вона може бути),
щоб відпочити і набратися сил. Дуже добре, якщо хтось
у сім'ї поділяє інтереси дитини — хай краще дитина грає
в комп'ютерні ігри, але в хорошій компанії, ніж вивчає історію
мистецтва, але на самотині та вмираючи від нудьги.

Мені запам'ятався один епізод із роману Ернеста Хемінгуея «Острови в океані». Син головного героя каже батькові: «Пам'ятаєш, коли мені виповнилося десять років, я читав тільки комікси. Сам не знаю, що на мене тоді найшло. Добре, що через півроку все скінчилося». Батько хлопчика — пись­менник. Він міг би обуритися через огидні звички сина і сер­йозно зіпсувати стосунки з ним на довгі роки. Але він цього не зробив. Він терпляче чекав, коли все скінчиться, і зберіг добрі взаємини. А син виріс чудовою та освіченою людиною.

7.      Запропонуйте дитині нові заняття замість тих, що їй набридли. Наприклад, замість тієї ж англійської дівчинка може захотіти зайнятися танцями (і не обов'язково бальними), хлопчик — піти до авіамодельного гуртка. Не думайте про те, чи стануть в нагоді ці заняття їм в майбутньому. Коли мені виповнилося 10 років, я попросила батьків записати мене до театральної студії і займалася там три роки. Актрисою я не стала. Що зали­шилося від цих років? Тільки чудові спогади та усвідомлення того, що я можу виступати на сцені, якщо захочу. А хіба цього замало?

8.      Якщо коло інтересів вашої дитини здається вам украй обме­женим, подумайте про своє коло інтересів і занять. Спробуйте самі цікаво проводити вихідні — ходіть на концерти, в музеї, влаштовуйте пікніки, нетривалі подорожі тощо. Не «тяг­ніть» за собою дитину, хай вона сама висловить бажання до вас приєднатися.

9. Надайте дитині більшої самостійності. Давайте їй стільки кишенькових грошей, щоб вона могла при­дбати не тільки ласощі та олівці, але і якийсь одяг або предме­ти, необхідні для її захоплень. Навчайте її самостійно готувати нескладні страви, пришивати ґудзики, прати одяг (незалежно від того, хлопчик у вас або дівчинка). Хай дитина сама складе план святкування власного дня народження, внесе свої про­позиції щодо того, як вам найцікавіше провести вихідні дні або відпустку. Якщо ви погодилися з її пропозиціями, поці­кавтеся, що вона може зробити для здійснення задуманого. Хай сама обере собі обов'язки. Дозволяйте дитині змінювати свої обов'язки раз на 2—3 місяці, щоб домашня робота не ста­вала каторгою.

10. Починайте готувати дитину до підліткового віку. Знаменитий американський педагог Джеймс Добсон радить батькам звер­нутися до підлітка з такою промовою.

        Вам необхідно поговорити з дитиною про її поступове «віддалення» від батьків і родинної оселі, яке її чекає в найближчому майбутньому. Я б запропонував вам побудувати розмову приблизно таким чином: «Поле, ти народився в нашій сім'ї і був спочатку абсолютно безпорадною, залежною від нас дитиною. Поки ти був маленьким, ми з мамою навчали тебе всього, що вважали за потрібне. Але наші взаємини з тобою не завжди будуть такими, як зараз. Мине років десять, і ти, напевно, житимеш окремо від нас, сам станеш заробляти собі на життя, сам будеш приймати рішення. Ти перетворишся на дорослу людину, у тебе буде своя сім'я, про яку ти дбатимеш. Іноді діти дуже поспішають рости — починають приймати рішення, до яких вони ще не готові, — і батькам доводиться їх осаджувати. Інші підлітки хочуть все життя прожити з батьками, їсти й пити за їхній рахунок і при цьому байдикувати. Це призводить до конфліктів у сім'ї, тому що рідні люди починають одне на одного злитися. Для того щоб не було ніяких непорозумінь із цього приводу, необхідно розмовляти та намагатися зрозуміти одне одного. Я хочу, щоб дещо запам'ятав. По-перше, з кожним роком я буду надаватиму тобі все більше свободи. Поки ти живеш у батьківському домі, на деякі речі тобі доведеться зважати, і, напевно, це не завжди буде тобі до душі. Проте ми з мамою поступово дозволятимемо тобі приймати самостійні рішення.

По-друге, чим більше свободи ти матимеш, тим більше у тебе буде й відповідальності. Я сподіваюся, що ти станеш більше дбати про нашу сім'ю і більше заробляти грошей. Така відповідальність допоможе тобі підготуватися до дорослого, самостійного життя.

По-третє, якщо ти коли-небудь відчуєш, що ми з мамою поводимось несправедливо щодо тебе, ти можеш прийти до нас і висловити всі свої претензії. Ти можеш говорити відверто, і я обіцяю поставитися до сказаного тобою дуже серйозно. Проте я не терпітиму емоційних зривів. Якщо ти почнеш грюкати дверима та кричати, як робить багато молодих людей, коли вони зляться, то нічого цим не доб'єшся.

По-четверте — і це найголовніше, — пам'ятай, що ми з мамою дуже любимо тебе, і все, що ми для тебе робимо, підпорядковано саме цьому почуттю. Навіть якщо ми з тобою сваритимемося, знай, що наша любов до тебе ніколи й нікуди не зникне.

Я знаю, коли-небудь ти покинеш нас і в нас залишаться тільки приємні спогади про спільно прожиті роки. Тож давай жити як є дина дружна сім'я».

Подібна бесіда повинна хоч би частково згладити протиріччя між батьками й дітьми, які вступають у період юності. Юність дітей може бути спокійною, якщо в сім'ї до неї належним чином підготуються. Ігнорувати наближення цього періоду — те ж що забратися підвісною дорогою на вершину гірськолижного схилу, не знаючи, що робити далі. Спуск вниз на гірських лижах страшний для кожного новачка. Але можна заздалегідь добре потренуватися, і тоді лижник почуватиметься значно впевненіше.

     Обміркуйте ці слова, вирішіть, із чим ви згодні, а з чим — ні, подумайте про те, яким ви хотіли б бачити життя поряд із вашою підростаючою дитиною, до яких змін вам обом необхідно підготу­ватися, розкажіть дитині те, що вважаєте за потрібне, і вислухайте її думку. Також подаруйте їй хорошу книгу, що розповідає про фізіологічні зміни в підлітковому віці. І (авжеж!) про секс. Швид­ше за все, він (або вона) вже знають про секс багато, тому книга потрібна не стільки для того, щоб просвітити (або «розбестити»), а для того, щоб навести лад у дитини в голові.

Із цього приводу хочу дати вам ще одну маленьку пораду, про яку чомусь зазвичай забувають автори таких книг. Поперед­ьте дитину: «Коли ти чуєш розповіді про секс, багато що може здатися тобі дивним і диким. І це правильно, тому що твоє тіло ще абсолютно не готове до сексу і ти не здатний відчувати те, що відчувають дорослі. Тут усе так само, як і з алкоголем, — для дорослого алкоголь в невеликих дозах приємний, а для дитини це — отрута. Як і багато ліків — вони добре лікують дорослих, але шкідливі для дітей.

Те саме і з сексом. Коли твоє тіло повністю дозріє і в крові буде необхідний рівень гормонів, розмови про секс уже не зда­ватимуться тобі дивними та дурними. Зазвичай це відбувається в 15—17 років. Але повністю людина готова до сексуального жит­тя приблизно в 18—20 років. Багато хлопців і дівчат починають займатися сексом раніше, але їм зазвичай це приносить мало задоволення, багато страхів та розчарувань».

 11. Не забувайте відвідувати лікарів. Іноді постійна втома може бути симптомом хронічного захворювання.

 

Навчання - найважливіший обов'язок дітей

       Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

       Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.

       Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.

       Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

       Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.

       Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів. Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.

       Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.

       Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.

       До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

 

       Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

       Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

       Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.

       У школі дитина потрапляє в колектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню жити серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

       Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

       Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

       Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»

       Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?

       Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.

      

       Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.

( І. Кант)

За матеріалами: Освіта.ua

 

Поради батькам

        Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!

Одного разу у дитини запитали чого тобі найбільше хочеться? Я хочу захворіти. Чому?

Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читала книжки. Мені було так добре!

Порада 1

Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».

Порада 2

Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.

Порада З

Будьте в міру вимогливими:

•виправляйте;

•реагуйте на недоліки;

•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і

«не побачити».

Порада 4

Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки на кшталт:

-         Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!

-         Не плямкай!

-         Як ти їси, дивитись гидко!

-         А хто за тебе «дякую» скаже!

Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».

То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».

Порада 5

Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні, одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:

• Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.

• Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.

Порада 6

Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.

Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».

Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.

«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні... Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов'язку». А слова видатного педагога К. Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.

Порада 7

Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина».

Порада 8

Обов'язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості юнака.

У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах, описуючи власні пригоди, мав на меті продемонструвати молоді, що тільки постійними тренуваннями можна розвинути у юнаків такі вольові якості, як наполегливість, терпеливість, відвагу, рішучість і сміливість. Ось чому він ствердно заповідав: «Не боячись ні раті, ні од звіра, діло мужське робіте…»

 

Як добитися того, щоб слово дорослого доходило до серця вихованця?

         Кожен з батьків прагне, щоб у дитини  виховувалось  ніжне,  чуйне  сере.  Щоб  дитина  пізнала  навколишній  світ  не  тільки  розумом, а й серцем. Щоб  дитина брала близько до серця і те, що хтось зламав гілку на дереві, і те, що маленьке пташеня випало з гнізда й безпорадно борсається в траві, і те, що в саду з’явилося невідомо ким викинуте нічиє кошеня. А  найточніші  різці мають  майстри-скульптори – мати й батько. Починати виховувати почуття тільки тоді, коли дитина вже прийшла до школи – пізно.

Якщо в сім’ї дитина не дістала емоційного  виховання, вона не зможе пізнавати світ і сприймати слово вихователя серцем, їй буде логічний зміст того, що вона чує, читає, - а емоційний, душевний підтекст  для неї виявиться недоступним. Це одна з найскладніших проблем шкільно-сімейного виховання. Чому часом трапляється, так, що вже через кілька днів після  початку шкільного життя  дитина зовсім не реагує на добре слово вчителя? Чому вчитель змушений удаватися до крику? Чому через місяць після початку навчання  дитину карають, але це не допомагає? Корінь  зла – у невихованості  почуттів.  Якщо батьки хочуть, щоб  дитина прислухалася до кожного їх слова, відчувала слово, то вони повинні дбати про багатство емоційних відносин у сім'ї. Сердечна самотність так само небезпечна для моральності, як і відсутність людського оточення для  думки.

Моральність дитини  залежить від того, віддає він комусь частинку своєї душі, чи живе відлюдно у власному світі, своїми вузькими турботами й обмеженими інтересами. Індивідуалізм починається з невихованості  почуттів. Якщо єдиним джерелом її радості є споживання благ, створених батьком і матір’ю, це дуже погано; дитина прийде до школи безсердечною. Дуже важливо відкрити дитині джерела радості: посаджені ним дерева, бібліотечка. Турбуючись про це батьки облагороджують дитяче серце, готують ґрунт  для морального, розумового, естетичного, емоційного виховання в шкільні роки.

Нема нічого шкідливішого й лиховіснішого, ніж «сильні» вольові  засоби.  Фізичне покарання є насильством не тільки над тілом, але й над духом людини; ремінець робить нечутливою не тільки спину, але  й серце, почуття.  Той, хто звик вдома до ремінця й запотиличника, у школі глухий до доброго слово.  Насильство робить дитину безсердечною та жорстокою. Адже той, кого б’ють, самому хочеться  бити; той, хто в дитинстві хоче бити, ставши дорослим, захоче вбити – злочин, вбивства, насильство своїм коріння сягають дитинства. Адже маленька зернинка, посіяна в людській душі в роки раннього дитинства, стає в зрілі роки могутнім деревом.

Усе залежить віт того, яку зернину посіяно і у який ґрунт.    

 

                                                                         За  матеріалами: http://www.tspu.edu.ua 

Типові помилки сімейного виховання

«Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною», — писав А.С.Макаренко в «Книзі для батьків». Причиною неправильного сімейного виховання є помилки, яких припускаються батьки. Типові помилки сімейного вихо­вання:

1.       Низька згуртованість і значна розбіжність членів сім'ї у питаннях виховання. Внаслідок різних виховних підходів членів сім'ї виховання дитини стає суперечливим, непослідовним, неадекватним.

2.       Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини. Гіперпротекція (гіперопіка) — надмірне опікування дитиною, придушення її самостійності та ініціативи, прийняття за неї рішень Внаслідок надмірної опіки дитина не при­вчається до самостійності, в неї не формується почуття відповідальності.

3.    Гіпопротекція (гіпоопіка) — дорослі члени сім'ї недостатньою мірою опікуються дитиною та контролюють її.

4.    Емоційне відчуження — психологічна депривація дитини.

5.          Виховання в культі хвороби — це ситуація, за якої навіть незначна хвороба дитини дає їй особливі права, ставить її в центр уваги сім'ї. За такої виховної позиції у дитини культивується егоцентризм.

6.          Виховний контроль через викликання почуття провини. Дитині, яка постійно не слухається, говорять, що вона «не виправдала надії», «доводить батьків до серцевих нападів», тобто самостійність дитини сковується постійним побоюванням стати винною в неблагополуччі батьків.

7.          Авторитет батьків, побудований на хибному підґрунті. А.С.Макаренко виділяв кілька видів хибного авторитету: авторитет придушення, віддалі, чванства, педантизму, любові, доброти, підкупу, резонерства.

Авторитет (лат. — влада, вплив) — це відмінні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть завдяки цьому здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей в будь-якій галузі життя.

А.С. Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти що не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і прояви авторитету батька та матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет містить всю гаму красивого життя батьків. Він об'єднує такі особливості їх поведінки:

o      авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб в дітях утвердить самого себе, продовжить у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові";

o    авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами і труднощами у навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів;

o    авторитет допомоги має проявлятися не у поспішному виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді; як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість;

o    авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері і батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо не робиться систематично, у дитини поступово фор­муються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень;

o       авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі — "Не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня стає видимою, приносить дитині страждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди;

o       авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати за найбільшу цінність: вона — Людина.

Поряд з проявами справжнього авторитету у поведінці батьків нерідко зустрічаються прояви, за словами А.С. Макаренка, так званого фальшивого авторитету: авторитет фальшивої, удаваної любові, авторитет відстані між батьком чи матір'ю і дитиною, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет безмірної доброти і вседозволеності, авторитет фальшивої дружби, взаємини "на коротку ногу", авторитет підкупу, авторитет подавлення, деспотичної реакції на будь-які відхилення дитини від норми поведінки.

Батьки, які прагнуть піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до проявів фальшивого авторитету і витісняти їх з власної поведінки.

Що ви можете зробити, якщо вашу дитину кривдять у школі?

 

Що робити, якщо ваша дитина агресивна?

      Якого-небудь стійкого визначення агресії вчені не виробили. Але будь-яка мама і будь-який тато, спостерігаючи за поведінкою своїх і чужих дітей, цілком здатні визначити, коли дитина проявляє агресію. Інша справа, що не кожен з нас може при цьому реагувати на її прояви адекватно.

Агресія наших дітей - це завжди крик про допомогу. Діти, як і всі інші люди, мають право на будь-яке людське почуття, у тому числі і на агресію. 
Три роки - це криза в розвитку особистості дитини. Пов'язана вона з тим, що дитина починає шукати своє місце серед інших людей. Дитина весь час експериментує з межами дозволеного. Проявляється крик в тому, що все прагне робити самостійно.
Чому виникає агресія в цьому віці і що з нею робити? По-перше, самостійні прагнення дитини не відповідають придбаному досвіду та навичкам. Дитина, намагаючись повторити те, що роблять дорослі, як правило стикається з тим, що в нього багато чого не виходить. Батькам важливо розуміти, що відбувається, і намагатися допомогти маляті в освоєнні невідомих дій. Це забирає багато часу, сил, але іншого способу навчити дитину жити немає. 

Звичайно, прояви цієї необхідної кризи приносить багато клопоту: з дітьми в цьому віці дуже важко домовитися, вони кажуть "ні" на будь-яку нашу пропозицію. Будь-яка дія або явище, що порушують вільно чи мимоволі плани дитини, викликають напади цієї люті. У цьому віці діти можуть кидатися на батьків і близьких буквально з кулаками. Саме трилітки часто кажуть батькам що ненавидять їх.

У три роки вже можна навчати дитину висловлювати своє невдоволення словами. Як це зробити? По-перше, треба звертати увагу дитини на його власну поведінку. Коли дитина замахується на маму, мама повинна обов'язково зупинити агресію, тобто буквально взяти за руку, але читати нотації в цьому віці марно. У відповідь на агресивні дії або слова батьки багато говорити: "Я розумію твої почуття, бачу, що ти зараз ображений і засмучений. Зі мною таке теж буває. Але вважаю, що неправильно битися або обзиватися. Давай краще заспокоїмося і поговоримо", - і постарайтеся переключити дитину на якесь інше заняття або об'єкт. Звичайно, немає ніякої гарантії, що дитина в ту ж секунду перестане злитися. Але будьте впевнені, він запам’ятає вашу поведінку, ваш спосіб реагування на чужу агресію і коли-небудь їм скористається. 
Ситуація загострюється тим, що саме в цьому віці більшість дітей потрапляють в дитячий садочок. Це серйозне випробування практично для кожної дитини. Невідоме лякає, а страх викликає агресію. Часто можна спостерігати, як трирічний малюк виривається, плаче, кусається, коли його ведуть в дитячий сад. Іноді він цілком спокійно переносить перші дні нового життя, тому що його вмовили. Але коли дитина розуміє, що це "на все життя", він може відчувати крайнє незадоволення, а значить, і стати агресивним. 
Найбільш сильну і глибоку агресивну реакцію на дитячий садок проявляють діти, занадто залежні від матері. Слід розуміти, що такого роду агресія не завжди спрямована, вона також може до пори до часу не виявлятися у крику, сльозах, тупання ногами, а копитися, перетворюватися у форму самоагресії. Найчастіше це виливається в нескінченні соматичні захворювання.

Як правило, психологи спокійно ставляться до агресії дошкільнят, що виникає в процесі їх спілкування. Багато з них вважають, що батькам, якщо справа не йде до серйозної бійки, взагалі не варто втручатися в сварки малолітніх граючих дітей. Єдине, про що все-таки варто подбати, - вже в цьому віці вчити дитину усвідомлювати свої негативні почуття і емоції і виражати їх багатьма способами, тобто не тільки за допомогою кулака, а й словами, жестами, мовчанням, за допомогою гумору. Як ми вже казали, навчити цьому можна єдиним способом: самим різноманітно і конструктивно реагувати на агресію. 

У чутливих, зі слабким типом нервової системи дітей може виникнути ще одна форма захисту: самоагресії. Виражається вона в нападах самобичування у випадку невдачі: я погана, я дурна, раз у мене нічого не виходить. Деякі діти можуть навіть бити себе по руках або кусати. Це серйозний сигнал для батьків: швидше за все він означає, що дитині важко тягнути вантаж надій, які ви на нього поклали. Так висловлюють своє крайнє незадоволення надто завантажені діти, позбавлені можливості навіть грати скільки і коли хочуть. Самоагресія руйнівно діє на особистість і в кращому випадку може покласти початок серйозних комплексів неповноцінності, а в гіршому - стати причиною справжнього психічного захворювання.

Принципи спілкування з агресивними дітьми.

Пам'ятайте, що заборона і підвищення голосу - самі неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, і, знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини буде знята. Дайте дитині можливість свою агресію, перемістіть її на інші об'єкти. Дозвольте йому побити подушку або розірвати "портрет" його ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність в даний момент знизилася. 
Показати дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ньому спалахів гніву або погані висловлювання про своїх друзів або колег, будуючи плани "помсти". 
Нехай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити чи пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Нехай дитина залишається одна в кімнаті і висловить все, що накопичилося на адресу того, хто його дратує.

Запропонуйте дитині, коли важко стриматися, бити ногами і руками спеціальну подушку, рвати газету, комкати папір, штовхати консервну банку або м'яч, бігати навколо будинку, писати всі слова, які хочеться висловити у гніві.

Дати дитині пораду: в момент роздратування, перш ніж щось сказати або зробити, кілька разів глибоко вдихнути або порахувати до десяти. 
Можна послухати музику, голосно поспівати або покричати під неї.
Можна попросити дитину намалювати почуття гніву, тоді агресія знайде вихід у творчості. 

Поради батькам

Батьки можуть навчитися керувати поведінкою своїх агресивних дітей, для цього слід: 

ü  Звернути особливу увагу на ігри дитини. В іграх діти здійснюють свої мрії, фантазії та страхи.

ü  Обговорювати з дитиною на кого вона хоче бути схожа, які якості характеру, її приваблюють, а які ні. 

Стежити за тим, який приклад ви подаєте дитині. Якщо дитина судить інших людей, нагороджує їх "ярликами", можливо вона повторює ваші дії.
Бути готовим уважно вислуховувати дитину, якщо вона хоче розповісти вам свій сон. У сні діти часто бачать те, чого їм не вистачає в житті. Особливу увагу звертайте на повторювані сюжети сновидінь.

Заохочувати дитину говорити про те, що її хвилює, що вона переживає, навчити дитину прямо говорити про свої почуття, про те, що їй подобається, а що ні. 

 

http://slovyanochka.at.ua/

 

Що робити, якщо дитина отримує погані оцінки?

         Зрозуміло, в ситуаціях, що стосуються стосунків між людьми, не може бути стовідсотково правильних рішень. Все, що викла­дене вище і нижче, — не панацея і не чарівні заклинання, що миттєво перетворюють ворога на друга. Це просто декілька ідей, з яких можна почати.

1. Спробувати розібратися в причинах того, що відбувається. Поговорити з учителем, батьками, іншими дітьми. Цілком можливо, що ваша дитина також не ідеальна, —наприклад, вона полюбляє дражнити однокласників. У такому разі має сенс укласти мирну угоду — ваша дитина не дражнить інших дітей і вони не б'ються. Якщо ж вона, забувшись, знову почи­нає дражнитися, їй нагадують про це, але словами, а не за допомогою кулаків.

2. Пояснити вашій дитині, що вона, звичайно, може «дати
здачу», але цілком імовірно, що вона теж опиниться серед
«винуватих». Тому буде краще, якщо вона просто голосно
гукне: «Припини! Відійди від мене!», якщо однокласник пере-
ступить межу.

Мій син через місяць навчання в першому класі дійшов такого висновку: «Якщо він мене штовхає, а я у відповідь ударю, він образиться і буде правий. А якщо я йому скажу: «Обережно!», йому стане соромно, і він більше не буде». На жаль, далеко не всім дітям стає соромно. Деякі свідомо завдають іншим біль і відчувають від цього задоволення. Прикро це визнавати, чим довше діти навчаються в школі, тим більше серед них «маленьких садистів». Такі діти потрапляють в дуже важку ситуацію. Вони остаточно заплутали­ся, і їм дійсно потрібна допомога психологів. Та все ж таки біль­шість дітей завдає біль або кривдять однокласників не «зі злості», а «через незнання» або «через недоумство». Якщо замість нападу у відповідь їх попросити бути обережніше, вони припинять агре­сивні дії.

3.    Поговорити з учителем і попросити його по можливості гаси­ти конфлікт у зародку.

4.    Поговорити з кривдником. Цілком імовірно, що у нього є свій привід для образи. Скажіть йому, що він може висловити свої претензії словами, але битися ви йому забороняєте. (Дитина може сказати: «Ви не можете мені забороняти, ви — не моя мама», на це варто відповісти: «Давай запитаємо у твоєї мами, чи дозволить вона тобі битися і чи пишатиметься сином-забіякою?»)

Ця розмова буде дуже корисною і для вашої дитини — вона відчує ваш захист і впевненість у собі.

5.    Підтримувати дружбу дитини з тими однокласниками, з якими у неї склалися добрі взаємини. Запрошуйте їх у гості, домовте­ся з батьками про спільні розваги (походи до зоопарку, виїзди за місто та ін.)

6.    Якщо ситуація серйозна і поведінка дитини заважає всім її однокласникам, спробувати розв'язати проблему на батьків­ських зборах, запропонувати батькам «агресора» проконсуль­тувати свою дитину у психолога.

Якщо ваша дитина - хуліган

 

        Якого-небудь стійкого визначення агресії вчені не виробили. Але будь-яка мама і будь-який тато, спостерігаючи за поведінкою своїх і чужих дітей, цілком здатні визначити, коли дитина проявляє агресію. Інша справа, що не кожен з нас може при цьому реагувати на її прояви адекватно.

Агресія наших дітей - це завжди крик про допомогу. Діти, як і всі інші люди, мають право на будь-яке людське почуття, у тому числі і на агресію. 
Три роки - це криза в розвитку особистості дитини. Пов'язана вона з тим, що дитина починає шукати своє місце серед інших людей. Дитина весь час експериментує з межами дозволеного. Проявляється крик в тому, що все прагне робити самостійно.
Чому виникає агресія в цьому віці і що з нею робити? По-перше, самостійні прагнення дитини не відповідають придбаному досвіду та навичкам. Дитина, намагаючись повторити те, що роблять дорослі, як правило стикається з тим, що в нього багато чого не виходить. Батькам важливо розуміти, що відбувається, і намагатися допомогти маляті в освоєнні невідомих дій. Це забирає багато часу, сил, але іншого способу навчити дитину жити немає. 

Звичайно, прояви цієї необхідної кризи приносить багато клопоту: з дітьми в цьому віці дуже важко домовитися, вони кажуть "ні" на будь-яку нашу пропозицію. Будь-яка дія або явище, що порушують вільно чи мимоволі плани дитини, викликають напади цієї люті. У цьому віці діти можуть кидатися на батьків і близьких буквально з кулаками. Саме трилітки часто кажуть батькам що ненавидять їх.

У три роки вже можна навчати дитину висловлювати своє невдоволення словами. Як це зробити? По-перше, треба звертати увагу дитини на його власну поведінку. Коли дитина замахується на маму, мама повинна обов'язково зупинити агресію, тобто буквально взяти за руку, але читати нотації в цьому віці марно. У відповідь на агресивні дії або слова батьки багато говорити: "Я розумію твої почуття, бачу, що ти зараз ображений і засмучений. Зі мною таке теж буває. Але вважаю, що неправильно битися або обзиватися. Давай краще заспокоїмося і поговоримо", - і постарайтеся переключити дитину на якесь інше заняття або об'єкт. Звичайно, немає ніякої гарантії, що дитина в ту ж секунду перестане злитися. Але будьте впевнені, він запам’ятає вашу поведінку, ваш спосіб реагування на чужу агресію і коли-небудь їм скористається. 
Ситуація загострюється тим, що саме в цьому віці більшість дітей потрапляють в дитячий садочок. Це серйозне випробування практично для кожної дитини. Невідоме лякає, а страх викликає агресію. Часто можна спостерігати, як трирічний малюк виривається, плаче, кусається, коли його ведуть в дитячий сад. Іноді він цілком спокійно переносить перші дні нового життя, тому що його вмовили. Але коли дитина розуміє, що це "на все життя", він може відчувати крайнє незадоволення, а значить, і стати агресивним. 
Найбільш сильну і глибоку агресивну реакцію на дитячий садок проявляють діти, занадто залежні від матері. Слід розуміти, що такого роду агресія не завжди спрямована, вона також може до пори до часу не виявлятися у крику, сльозах, тупання ногами, а копитися, перетворюватися у форму самоагресії. Найчастіше це виливається в нескінченні соматичні захворювання.

Як правило, психологи спокійно ставляться до агресії дошкільнят, що виникає в процесі їх спілкування. Багато з них вважають, що батькам, якщо справа не йде до серйозної бійки, взагалі не варто втручатися в сварки малолітніх граючих дітей. Єдине, про що все-таки варто подбати, - вже в цьому віці вчити дитину усвідомлювати свої негативні почуття і емоції і виражати їх багатьма способами, тобто не тільки за допомогою кулака, а й словами, жестами, мовчанням, за допомогою гумору. Як ми вже казали, навчити цьому можна єдиним способом: самим різноманітно і конструктивно реагувати на агресію. 

У чутливих, зі слабким типом нервової системи дітей може виникнути ще одна форма захисту: самоагресії. Виражається вона в нападах самобичування у випадку невдачі: я погана, я дурна, раз у мене нічого не виходить. Деякі діти можуть навіть бити себе по руках або кусати. Це серйозний сигнал для батьків: швидше за все він означає, що дитині важко тягнути вантаж надій, які ви на нього поклали. Так висловлюють своє крайнє незадоволення надто завантажені діти, позбавлені можливості навіть грати скільки і коли хочуть. Самоагресія руйнівно діє на особистість і в кращому випадку може покласти початок серйозних комплексів неповноцінності, а в гіршому - стати причиною справжнього психічного захворювання.

Принципи спілкування з агресивними дітьми.

Пам'ятайте, що заборона і підвищення голосу - самі неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, і, знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини буде знята. Дайте дитині можливість свою агресію, перемістіть її на інші об'єкти. Дозвольте йому побити подушку або розірвати "портрет" його ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність в даний момент знизилася. 
Показати дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ньому спалахів гніву або погані висловлювання про своїх друзів або колег, будуючи плани "помсти". 
Нехай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити чи пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Нехай дитина залишається одна в кімнаті і висловить все, що накопичилося на адресу того, хто його дратує.

Запропонуйте дитині, коли важко стриматися, бити ногами і руками спеціальну подушку, рвати газету, комкати папір, штовхати консервну банку або м'яч, бігати навколо будинку, писати всі слова, які хочеться висловити у гніві.

Дати дитині пораду: в момент роздратування, перш ніж щось сказати або зробити, кілька разів глибоко вдихнути або порахувати до десяти. 
Можна послухати музику, голосно поспівати або покричати під неї.
Можна попросити дитину намалювати почуття гніву, тоді агресія знайде вихід у творчості. 

Поради батькам

Батьки можуть навчитися керувати поведінкою своїх агресивних дітей, для цього слід: 

ü  Звернути особливу увагу на ігри дитини. В іграх діти здійснюють свої мрії, фантазії та страхи.

ü  Обговорювати з дитиною на кого вона хоче бути схожа, які якості характеру, її приваблюють, а які ні. 

Стежити за тим, який приклад ви подаєте дитині. Якщо дитина судить інших людей, нагороджує їх "ярликами", можливо вона повторює ваші дії.
Бути готовим уважно вислуховувати дитину, якщо вона хоче розповісти вам свій сон. У сні діти часто бачать те, чого їм не вистачає в житті. Особливу увагу звертайте на повторювані сюжети сновидінь.

Заохочувати дитину говорити про те, що її хвилює, що вона переживає, навчити дитину прямо говорити про свої почуття, про те, що їй подобається, а що ні. 

 

http://slovyanochka.at.ua/

 

Про покарання



Обновлен 26 дек 2016. Создан 12 дек 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником